ГогольFest і контекст: погляд піаніста

0
104

ГогольFest і контекст: погляд піаніста

 

Нинішнього року ГогольFest вражає масштабами (проект розгорнувся на території ВДНГ) і щільністю програми: навіть завсідники не в змозі охопити всі заходи. 

Яскравим стартом фесту став арт-проект «Мистецтво війни», робота над яким об’єднала режисера Влада Троїцького та музиканта Олексія Ботвінова. Відомий піаніст розповів DT.UA про свою співпрацю з Троїцьким, поділився думкою щодо фестивальних пріоритетів в Україні, розповів також про власний досвід створення з нуля фестивалю Odessa Classics. 

— «Мистецтво війни» ви раніше представили в Одесі, ще в червні, а у вересні — цей проект в афіші ГогольFest. Чи є різниця між одеською та київською версіями «Мистецтва»? 

— Різниця в особливостях локацій. Одеська філармонія — і величезний виставковий павільйон ВДНГ, що скидається на ангар для літаків. Але Троїцький зробив неможливе: він оживив цей простір. Сильна риса Влада в тому, що він може чудово — творчо — освоювати будь-які простори. Адже музика, концепція, текст — такі самі (як і в Одесі), але картинка — інша, зовсім інша версія. Радий, що на першому фестивалі Odessa Classics був саме цей проект. Для нашого молодого музичного фестивалю це здорово. 

— Що вам дала співпраця з Троїцьким? Чи зійшлися характерами з Владом у створенні «Мистецтва війни»? 

— Я поважаю його як творчу особистість, як культрегера. ГогольFest — важлива й правильна інституція. Влад із самого початку робив полідисциплінарний фестиваль. Цим і домігся прориву в українському культурному просторі. 

Ми тільки познайомилися — й відразу загорілися зробити щось спільно. 

Ідеологічну концепцію запропонував Влад: «Мистецтво війни» — тексти китайського стратега-філософа Сунь-Цзи (V ст. до н.е.). А вибрати музику він доручив мені. У плані творчої роботи це була ідеальна співпраця. Часом зустрічаються різні художники з непростими характерами. Але потім на все заплющуєш очі — заради мистецтва. У нашому випадку була творча гармонія.

— Як би ви визначили місце безпосередньо Влада Троїцького на нашому нинішньому культурному ландшафті? Багатьох консерваторів його активність дратує. А креативна молодь тягнеться до нього під крило. 

— В Україні є талановиті режисери. Але Влад — більше, ніж режисер, він саме культрегер. Людина, котра може швидко й потужно вплинути на розвиток арт-процесу в країні. 

Це приклад того, «як» має розвиватися сучасне мистецтво. Унікальна риса Влада — уміння працювати з молоддю. Він для них як гуру. За цим цікаво спостерігати: як вони комунікують однією мовою, як заряджаються від нього ентузіазмом і правильним підходом до мистецтва. 

Тобто його роль в арт-процесі особлива. Тому й хочеться, щоб ці почини трималися не тільки на голому ентузіазмі, а й на серйозній підтримці меценатів, держави. 

На жаль, влада не розуміє важливості культури для соціуму. Ще років п’ять тому в мене в Донецьку був концерт. І тоді я казав, що в нас — великі проблеми в культурній політиці, підростає нове покоління людей, яке не має базових культурних цінностей. Тоді ж казав, що ми можемо перетворитися на країну, в якій багаті перебуватимуть за колючим дротом під напругою, а по інший бік стоятимуть бідні, а якщо електрика виключиться, то буде кошмар. 

Переконаний, трагічні події, що сталися з Донбасом, були б неможливі, якби 25 років держава не плювала на культуру. Культура — потужний інструмент, який може нести мораль і для суспільства, і для конкретного індивідуума. 

України як країни на оперній карті світу немає. Вона там є у вигляді багатьох людей, котрі добре співають і танцюють. Але величезні інституції — Київська, Одеська опери — у цей процес по-справжньому не включені. 

— Якщо Одеська опера не включена в загальноєвропейський процес, то ви нинішнього року, судячи з усього, вирішили зробити серйозний виклик… Тобто буквально з нуля організували Odessa Classics — фестиваль не популярної, а класичної музики. Як це — піднімати фестивальну махину? 

— Розумів, що буде непросто. Але наскільки «непросто» — не очікував! Добре знаю, як робляться фестивалі. Навіть у маленьких містах Європи деякі фестивалі — це бренд того чи іншого міста. 

Наприклад, фестивалі в Мерсіні (Туреччина) або у Верб’є (Швейцарія). Це невеликі міста. Але про їхні фестивалі знає вся Європа! 

Переконаний, що й наша Одеса приречена стати фестивальним центром різних за напрямом форумів. Ще на етапі підготовки Odessa Classics думав, що в мене будуть три складові фінансування — спонсори, міський та обласний бюджети. Природно, глядачі. 

Вийшло так, що державного бюджету не було. Не підтримали ні влада, ні область. Вони — «за»: мовляв, ви молодці, давайте робіть, але грошей немає… 

А як можна зробити фестиваль без фінансування? 

Правда, тепер кожен захід називають «фестивалем». Може бути, наприклад, навіть «фестиваль баклажанів». Поставте на Дерибасівській на дві години баклажани — і назвіть цей процес «фестивалем». 

Але вже якщо ми говоримо про серйозний фестиваль, то без бюджету він неможливий. Довелося йти до спонсорів — по другому й навіть по третьому колу. Зрештою, все вийшло. На жаль, час і зусилля (на 90%) витрачаються на пошук спонсорів. Але я оптиміст. Тому, сподіваюся, влада побачить і зрозуміє, що є добрий результат, — і допоможе. 

Адже фестивалі потрібні не тільки для організаторів і публіки насамперед, а й для міста. Тим більше в такий непростий кризовий час у нашій країні. 

ГогольFest і контекст: погляд піаніста

report.to Flickr/thegogolfest

— Є статистика — скільки глядачів відвідало ваш дебютний фестиваль? 

— Близько 7—8 тис. глядачів були присутні на концертах, інших акціях. Планували зробити open air — тоді було б ще 25 тис. Але не вийшло через відсутність фінансів. Також Odessa Classics — фестиваль полідисциплінарний. Цей принцип побудови форумів нині набирає обертів у всьому світі. У програмі — не тільки класика, а й художні виставки, джазова складова, поезія. Наприклад, персональна виставка Олександра Ройтбурда. Уперше в Одесі завдяки фестивалю його виставка пройшла в Музеї західного та східного мистецтва. У нас були дискусії, майстер-класи. 

— Олексію, що скажете про фестивальний рух в Україні — з позиції людини, котра активно виступає в Європі? 

— Таке уявлення, що його немає. Багато хто знає про ГогольFest. На Заході говорять про нього як про брендовий проект. Є фестиваль Альфа-джаз. Звісно, Одеський кінофестиваль, кінофестиваль «Молодість». Думаю, що з другого-третього етапу й Odessa Classics вийде на вищий рівень. 

Доки ми самі критично на себе не подивимося — нікуди в цьому плані не рушимо. Адже є об’єктивні речі — кількість якісних фестивалів і кількість справжніх зірок, які приїжджають в Україну. Поки що, на жаль, Україна — біла пляма на культурній (фестивальній) карті Європи. 

— На фестиваль Odessa Classics важко було вмовити приїхати таку зірку, як Паата Бурчуладзе?

— Важко. Багато хто побоювався: на якому рівні буде цей новий форум? Ще й складна ситуація з війною: кілька артистів відмовилися — сказали, мовляв, хочемо до вас, але пізніше, у вас неспокійно. 

Проте всім, хто приїхав, надзвичайно сподобалося. Це позитивний імідж не тільки для Одеси, а й країни. Бо для багатьох людей у Європі Україна — це війна, тут ллється кров. У нас був девіз: «Одеса — те місце, де музиканти всього світу почуваються як удома». 

— Ви виступаєте не тільки в Європі, а й в українських містах. З якими труднощами найчастіше доводиться зіштовхуватися — саме в нас, організовуючи концертну діяльність?

— В Україні існує головна така трудність — обмежена кількість якісних роялів. Так, є чудові інструменти у філармонії, в опері. Але в інших залах їх немає. З’ясовується, що якісного інструмента в нас практично не дістати. Або це коштує надто дорого. 

Тобто якщо виходиш за межі філармонії — звук страждає. 

Це, знову ж, загальна культурна ситуація. 

До речі, є статистика, пов’язана з роялями. Криза 2008-го по одних країнах ударила більше, по інших — менше. Там є ще одна кореляція: в якій країні більше роялів, по тій країні криза вдарила менше. У нашій країні неймовірно мало якісних роялів… 

ГогольFest і контекст: погляд піаніста

report.to Flickr/thegogolfest

— Ваш репертуарний пріоритет — музика Баха й Рахманінова. У «Мистецтві війни» — музика бароко і мінімалісти ХХ ст. 

— Так, часто граю Баха. Але для «Мистецтва війни» драматична музика абсолютно не підходила, зате підходила музика бароко — Гендель, Бах, також музика кінця ХХ ст. — Альфред Шнітке, Філіп Гласс, Арво Пярт. 

Сьогодні європейська музика на якомусь новому витку. Адже бароко — через романтику — підійшло до постромантизму… 

Стало зрозуміло, що треба повертатися до коріння. Музика Арве Пярта звучить як необароко. І ми повертаємося до нього — до мелодії, до гармонії. Це доступна музика, її може слухати навіть людина непідготовлена. 

У 70-х, коли я був дитиною, думав, що музика «скінчилася». Мені категорично не подобалося те, що відбувалося в музичному процесі. А тепер — новий процес розвитку. І в цьому сенсі нова музика сучасних авторів — неокласиків, мінімалістів — співзвучна з композиторами бароко. 

— Який репертуар найчастіше затребуваний під час ваших гастролей? 

— У концертах граю різні твори: від Баха до сучасної музики. Після Майдану в Європі виник великий інтерес до української культури, зокрема до музики. 

Зараз я став більше грати українських сучасних авторів — Сильвестров, Караманов, Фрейдлін. У мене є спеціальна програма, де в першому відділенні виконую європейську музику, у другому — сучасну українську. 

Деякі сучасні композитори абсолютно не програють класиці. Це викликає в європейської публіки одночасно і повагу, і подив. Це тренд останнього часу.

— А в чому особливість вашого репертуарного конька — «Гольдберг-варіацій»? 

— Незабаром 300-й раз зіграю цей твір! «Гольдберг-варіації» несказанно об’ємні, ідуть до півтори години поспіль без паузи. «Варіації» написані для двох мануалів, тобто двох клавіатур, але ми граємо на одній. Це не просто енциклопедія бахівського стилю, а унікальний твір, таке собі пророцтво в музиці. У ньому можна почути паростки і віденської класики, і романтики, і навіть музику ХХ ст. Відповідно, у плані концепції досить непросто грати таку музику. Але, припустімо, в Європі така музика має культовий статус. Наприклад, є опитування серед меломанів: який твір ви б узяли з собою на безлюдний острів? Часто перемагають саме «Гольдберг-варіації». Тобто виходить, що це шедевр, квінтесенція Баха і європейської музики. 

Я вже зріднився з цим твором: ми разом уже понад 20 років. Ще в 1997-му у Швейцарії записав диск, який потрапив на друге місце в хіт-параді й досі продається, перевиданий, бо запис вийшов надзвичайно вдалий. 

ГогольFest і контекст: погляд піаніста

— Недавно на одному з порталів з’явився ваш тривожний блог про долю Європи та її культури у зв’язку з нинішніми складними міграційними процесами… 

— Культура Європи сильна. Але існує конфлікт між світом християнської цивілізації та світом агресивної частини ісламу. Не помічати цього — страусина позиція. Я ж бачу на власні очі сутички між поліцією Австрії, Угорщини з біженцями: це скидається на
воєнні картини. 

Одна річ — коли приїжджає людина іншої культури й асимілюється, поважаючи традиції країни, яка її прийняла. У випадку з біженцями відбувається по-різному. Деякі приїжджають, аби скористатися благами цивілізації, але не хочуть приймати інших цінностей. Це вже не мультикультурність, а конфлікт. Для мене ж Європа — найкраще, що людська цивілізація будь-коли змогла запропонувати. 

Источник.